Професор Єльського університету історик Тімоті Снайдер, виступаючи 14 березня 2023 року на засіданні Ради Безпеки ООН, скликаному на вимогу Москви для обговорення "русофобії", пояснив, як Росія використовує цей термін для агресивної війни, політики геноциду та воєнних злочинів. Публікуємо переклад промови Снайдера, здійснений zbruc.eu. Нижче пряма мова історика.
Пані та панове, я виступаю перед вами як історик регіону, як історик Східної Європи – і особливо як історик масових вбивств і політичних звірств. Вдячний, що мене попросили проінформувати вас про використання терміну "русофобія" російськими державними діячами. Вважаю, що така дискусія може трохи прояснити характер російської агресивної війни в Україні та незаконної окупації Росією української території. Буду говорити коротко й обмежуся двома тезами.
Моя перша теза: заподіяна росіянам і російській культурі шкода є насамперед результатом політики Російської Федерації. Якщо нас турбує шкода, заподіяна росіянам і російській культурі, то нас має турбувати політика російської держави.
Моя друга теза: термін "русофобія", який ми сьогодні обговорюємо, використовується під час цієї війни як форма імперської пропаганди, в якій агресор претендує на роль жертви. Протягом минулого року вона слугувала виправданням воєнних злочинів Росії в Україні.
Дозвольте мені почати з першого пункту. Засновком, коли ми говоримо про "русофобію", є те, що ми стурбовані заподіяною росіянам шкодою. Це засновок, який я, звичайно, поділяю. Я поділяю стурбованість щодо росіян. Я поділяю стурбованість щодо російської культури. Тож згадаймо події минулого року, які завдали найбільшої шкоди росіянам і російській культурі. Назву коротко десять із них.
Примушування найбільш творчих і продуктивних росіян емігрувати. Російське вторгнення в Україну призвело до того, що близько 750 тисяч росіян покинули Росію, в тому числі деякі з найбільш творчих і продуктивних людей. Це непоправна шкода для російської культури – і вона є результатом російської політики.
Знищення незалежної російської журналістики, щоб росіяни не могли пізнавати світ навколо себе. Це теж російська політика, яка завдає непоправної шкоди російській культурі.
Загальна цензура і придушення свободи слова в Росії. В Україні ви можете говорити що завгодно російською чи українською мовами. У Росії ви цього не можете.
Якщо ви станете в Росії з плакатом "ні війні" – вас заарештують і, найімовірніше, ув'язнять. Якщо ви станете в Україні з плакатом "ні війні", незалежно від того, якою мовою він написаний, з вами нічого не станеться. Росія – країна однієї державної мови, де ви мало що можете сказати. Україна – країна двох мов, де ви можете говорити, що хочете.
Коли я відвідую Україну, люди повідомляють мені про російські воєнні злочини обома мовами, українською або російською, як їм зручніше.
Атака на російську культуру шляхом цензури шкільних підручників, ослаблення вітчизняних російських культурних інституцій, знищення музеїв та неурядових організацій, що займаються російською історією. Усе це – російська політика.
Спотворення пам’яті про Велику вітчизняну війну шляхом ведення загарбницьких війн у 2014 та 2022 роках, тим самим позбавлення цієї спадщини всіх майбутніх поколінь росіян. Це російська політика. Вона завдала великої шкоди російській культурі.
Приниження російської культури в усьому світі й кінець того, що раніше називали "русский мир" (російський світ) за кордоном. Колись в Україні багато людей почувалися дружніми до Росії та російської культури. Цьому поклали край два російські вторгнення. Ці вторгнення були російською державною політикою.
Масові вбивства російськомовних в Україні. Російська агресивна війна в Україні на нинішній день вбила більше російськомовних, ніж будь-яка інша акція.
Вторгнення Росії в Україну призвело до масової загибелі російських громадян, які воюють як солдати в її агресивній війні. Близько 200 тисяч росіян загинули або були покалічені. Це, звичайно, просто російська політика. Це російська політика – посилати молодих росіян гинути в Україні.
Воєнні злочини, травми та почуття провини. Ця війна означає, що покоління молодих росіян (тих, хто виживе) буде причетне до воєнних злочинів – і до кінця свого життя житиме з травмою і почуттям провини. Це велика шкода для російської культури.
Уся ця шкода росіянам і російській культурі була завдана самим російським урядом, здебільшого протягом минулого року. Тож якби ми були щиро стурбовані шкодою щодо росіян – то ось речі, про які ми мали б подумати. Але, мабуть, найгірша російська політика щодо росіян – оця остання:
Постійне виховання або навчання росіян у вірі в те, що геноцид є нормальним явищем.
Ми бачимо це в неодноразових заявах президента Росії про те, що України не існує.
Ми бачимо це у фантазіях на тему геноциду в російських державних засобах масової інформації.
Ми бачимо це в тому, що протягом року державне телебачення щодня охоплює мільйони чи десятки мільйонів російських громадян.
Ми бачимо це, коли російське державне телебачення представляє українців як нечисть.
Ми бачимо це, коли російське державне телебачення представляє українців як паразитів.
Ми бачимо це, коли російське державне телебачення представляє українців як глистів.
Ми бачимо це, коли російське державне телебачення представляє українців як сатаністів чи упирів.
Ми бачимо це, коли російське державне телебачення проголошує, що українських дітей треба топити.
Ми бачимо це, коли російське державне телебачення проголошує, що українські будинки треба палити разом із людьми в них.
Ми бачимо це, коли на російському державному телебаченні з'являється хтось і каже: "Їх взагалі не повинно бути. Їх треба розстрілювати".
Ми бачимо це, коли хтось з'являється на російському державному телебаченні і, маючи на увазі всіх українців, каже: "Ми в б'ємо один мільйон, ми вб'ємо п'ять мільйонів, ми можемо знищити всіх вас".
Але ж якби ми були щиро стурбовані завданою росіянам шкодою, то нас турбувало б те, що російська політика робить із росіянами. Твердження, що українці є "русофобами" – це ще один елемент розпалювання ненависті на російському державному телебаченні. Оті згадані тези про українців у російських ЗМІ переплітаються з твердженням, що українці є русофобами. Так, наприклад, у заяві на російському державному телебаченні, де ведучий запропонував знищити всіх українців, його аргументація полягала в тому, що їх усіх слід знищити, оскільки вони проявляють "русофобію".
Твердження, що українців треба вбивати, бо вони мають психічну хворобу, відому як "русофобія", шкідливе для росіян, бо воно виховує їх у дусі геноциду. Але, звичайно, таке твердження значно гірше для українців.
Це підводить мене до другої тези. Термін "русофобія" – це риторична стратегія, відома нам з історії імперіалізму.
Коли імперія нападає – вона стверджує, що є жертвою. Риторику про те, що українці є якимись "русофобами", російська держава використовує для виправдання агресивної війни. Мова дуже важлива. Але найбільше значення має контекст, у якому її застосовують. А це російське вторгнення в саму Україну, руйнування цілих українських міст, страта українських місцевих лідерів, примусова депортація українських дітей, переміщення майже половини українського населення, руйнування сотень лікарень і тисяч шкіл, навмисне знищення водо- і теплопостачання в зимовий період. Таким є контекст. Ось що насправді відбувається.
Термін "русофобія" використовується в цьому контексті, щоби просунути твердження, що імперська влада є жертвою – навіть якщо імперська влада, Росія, веде жорстоку війну. Це історично типова поведінка. Імперська влада дегуманізує справжню жертву і претендує на роль жертви. Коли жертва (в даному разі Україна) виступає проти того, щоб на неї нападали, щоб її вбивали, щоб її колонізували, – імперія каже, що бажання жертви, аби її залишити в спокої, є ірраціональним, є хворобою. Що це "фобія".
Твердження, що жертви ірраціональні, що вони "фобічні", що вони мають "фобію", покликане відволікти від реального досвіду жертв у реальному світі – а це, звичайно, досвід агресії, війни та звірств. Термін "русофобія" – це імперська стратегія, яка має переключити тему з реальної агресивної війни на почуття агресора, таким чином усуваючи існування і досвід людей, яким завдано найбільшої шкоди. Імперіаліст каже: "Ми тут єдині люди. Ми – справжні жертви. І наші ображені почуття важать більше, ніж життя інших людей".
Але ж воєнні злочини Росії в Україні можуть бути – і будуть – оцінені за українським законодавством (оскільки вони відбуваються на українській території) і за міжнародним правом. Неозброєним оком видно, що відбувається агресивна війна, злочини проти людяності та геноцид.
Застосування слова "русофобія" в цій ситуації, твердження про те, що українці психічно хворі, а не про те, що вони переживають звірство, є колоніальною риторикою. Це частина ширшої практики мови ненависті. Ось чому це засідання важливе: воно допомагає нам побачити російське розпалювання ненависті, що є геноцидом. Ідея про те, що українці мають хворобу під назвою "русофобія", використовується як аргумент для їхнього знищення разом з аргументами про те, що вони є нечистю, паразитами, сатаністами тощо.
Видавати себе за жертву, хоча насправді ти є агресором, – це не захист. Це фактично частина злочину. Розпалювання ненависті, спрямована проти українців, не є частиною захисту Російської Федерації чи її громадян – це елемент злочинів, які скоюють російські громадяни на території України. У цьому сенсі російська держава, скликавши це засідання, знайшла новий спосіб зізнатися у воєнних злочинах. Дякую за увагу.
Кремль — главный русофоб.
В Совете Безопасности ООН 14 марта, на сессии, созванной Российской Федерацией для обсуждения русофобии, выступил знаменитый американский историк Тимоти Снайдер. Снайдер, профессор Йельского университета, известен, как ведущий западный специалист по истории Украины, много занимался исследованиями тоталитаризма в целом. Он произнес большую речь о русофобии и русской культуре — мы приводим полный перевод на русский язык
Спасибо большое. Дамы и господа, я рад быть с вами.
Я обращаюсь к вам как историк, изучающий этот регион, как историк, изучающий Восточную Европу и, в особенности, как историк, изучающий массовые убийства и политические злодеяния. Я рад, что меня пригласили выступить с докладом о том, как термин «русофобия» используется российским государством. Я уверен, что дискуссия на эту тему может прояснит что-то о характере агрессивной войны России против Украины и незаконной оккупации украинской территории. Я постараюсь высказаться кратко и ограничусь двумя тезисами.
Мой первый тезис заключается в том, что вред, наносимый русскому народу и русской культуре – это, прежде всего, результат политики Российской Федерации. Если нас беспокоит вред, причиняемый русским и русской культуре, мы должны быть обеспокоены политикой, которую проводит российское государство.
Мой второй тезис состоит в том, что термин «русофобия», который мы обсуждаем сегодня, применяется российским государством во время этой войны в качестве имперской пропаганды, для оправдания военных преступлений в Украине,
Я начну с первого тезиса. Предпосылкой для обсуждения «русофобии» является то, что мы беспокоимся о вреде для русских. Эту предпосылку я, безусловно, разделяю. Я разделяю это беспокойство о россиянах. Я разделяю это беспокойство о русской культуре.
Давайте вспомним те действия, которые причинили наибольший вред русским и русской культуре за последний год. Я кратко перечислю 10 примеров.
Первое: Принуждение самых творческих и продуктивных людей к эмиграции из России. Вторжение в Украину заставило 750,000 россиян покинуть страну, среди которых были самые творческие и продуктивные люди. Эта невосполнимая потеря для русской культуры является прямым следствием политики российского государства.
Второе: Уничтожение независимой российской журналистики, из-за чего россияне лишились возможности узнавать, что происходит в мире. Это также является политикой российского государства и наносит непоправимый ущерб русской культуре.
Третье: Общая цензура и подавление свободы слова в России и на русском языке. Здесь следует подчеркнуть иронию ситуации. В Украине человек может высказывать свое мнение, как на украинском, так и на русском. В России это невозможно. Если вы будете стоять на улице в России с плакатом «нет войне», вас задержат и, скорее всего, посадят в тюрьму. Если же вы будете стоять на улице в Украине с плакатом «нет войне», не важно на каком языке он написан, с вами ничего не случится. Россия – страна с одним языком, на котором мало что можно сказать. Украина – страна с двумя языками, на которых можно свободно выражать свое мнение.
Когда я посещаю Украину люди мне рассказывают о российских военных преступлениях, как на украинском, так и на русском языках, в зависимости от их личных предпочтений.
Четвертое: Атака на русскую культуру путем цензурирования школьных учебников, ослабления российских культурных учреждений внутри страны, уничтожения музеев и негосударственных организаций, посвященных сохранению исторической памяти в России. Все это является политикой российского государства.
Пятое: Извращение памяти о Великой отечественной войне путем ведения агрессивных войн в 2014 и 2022 годах, тем самым лишая все будущие поколения россиян этого наследия. Это политика российского государства. Это огромный вред русской культуре.
Шестое: Понижение статуса русской культуры по всему миру и конец так называемого «русского мира». В прошлом было много людей, которые дружелюбно относились к России и к русской культуре в Украине. Этому положили конец два российских вторжения, которые являлись частью политики российского государства.
Седьмое: Массовое убийство русскоговорящих людей в Украине. Российская агрессивная война против Украины привела к гибели намного бОльшого числа русскоговорящих людей, чем что-либо другое. Это ни с чем не сравнить.
Восьмое: Российское вторжение в Украину привело к массовой гибели российских граждан, солдат, воюющих против Украины. Около 200,000 солдат погибли или были ранены. Это, конечно же, тоже просто политика российского государства. Это также является политикой российского государства — отправлять молодых россиян умирать в агрессивной войне.
Девятое: Эта война также означает, что целое поколение молодых россиян, те, которым удастся выжить, будет причастно к военным преступлениям и всю оставшуюся жизнь будет вынуждено справляться с психологической травмой и чувством вины. Это нанесло огромный вред русской культуре.
Весь этот вред россиянам и русской культуре нанесло само российское государство — и в основном за последний год. Таким образом, если бы мы искренне беспокоились по поводу вреда, причиняемого русским, вот некоторые вещи, о которых нам следовало бы подумать. Но, пожалуй, самая губительная политика российского государства по отношению к русскому народу, это следующее:
Десятое: Продолжительное и целенаправленное внушение русскому народу, что геноцид – нормально.
Мы это видим в неоднократных заявлениях российского президента о том, что Украины не существует.
Мы это видим в фантазиях о геноциде, транслируемых российскими государственными СМИ.
Мы это видим на государственном телевидении, которое последний год ежедневно вещает миллионом и десяткам миллионов граждан России.
Мы это видим, когда российское государственное телевидение представляет украинцев в образе свиней.
Мы это видим, когда российское государственное телевидение представляет украинцев в образе паразитов.
Мы это видим, когда российское государственное телевидение представляет украинцев в образе червей.
Мы это видим, когда российское государственное телевидение представляет украинцев в образе сатанистов или бесов.
Мы это видим, когда российское государственное телевидение призывает топить украинских детей.
Мы это видим, когда российские государственное телевидение призывает сжигать украинские дома вместе с людьми.
Мы это видим, когда приглашенные гости выступают на гостелевидении и заявляют, я привожу здесь прямую цитату: «они вообще не имеют право на существование. Мы должны их расстреливать».
Мы это видим, когда человек выступает на российском гос телевидении и угрожа ет: «мы убьем миллион, мы убьем пять миллионов, мы можем вас всех уничтожить», имея в виду всех украинцев.
Если бы мы на самом деле переживали о вреде для русских, мы должны были бы беспокоиться о том, что политика российского государства делает с русскими. Утверждение, что украинцы – русофобы – лишь очередной элемент риторики ненависти на российском государственном телевидении. На российском телевидении перечисленные заявления дополняются идеей, что украинцы – русофобы. Так, например, в упомянутом заявлении одного из спикеров, в котором он призывал уничтожать всех украинцев, он оправдывает свои слова тем, что украинцы, якобы, русофобы.
И здесь я перехожу к своему второму тезису: утверждения о том, что украинцев надо уничтожать, потому что они, якобы, страдают психическим заболеванием, известным как «русофобия», вредят россиянам, поскольку так их приучают к геноциду. Но, конечно, такие утверждения намного хуже для украинцев.
Это мой второй тезис: понятие «русофобия» — риторическая стратегия, давно известная нам из истории империализма. Когда имперское государство нападает на соседа, оно заявляет, что именно оно является жертвой. Нарратив о том, что украинцы как-то могут быть «русофобами», активно использует российское государство для оправдания своей агрессивной войны. Здесь, безусловно, важен язык. Но контекст или обстоятельства, в котором используется этот язык, имеет даже бОльшее значение. Обстоятельства таковы: российское вторжение в Украину, уничтожение целых украинских городов, убийство представителей местной власти, насильственная депортация украинских детей, вынужденное переселение почти половины украинского населения, бежавшего от боевых действий, разрушение сотен больниц и тысяч школ, целенаправленное уничтожение запасов воды и отопления во время зимы. Таков контекст. Это что на самом деле происходит.
Термин «русофобия» используется имперским государством в данном контексте, чтобы представить себя в роли жертвы, несмотря на то, что оно само развязало зверскую войну. В истории много таких примеров. Имперское государство сначала лишает настоящую жертву человечности, а потом само претендует на роль той самой жертвы. Когда жертва оказывает сопротивление нападению, убийствам и колонизации, имперское государство заявляет, что сопротивление неразумно, что это своего рода заболевание, что это «фобия».
Утверждение о том, что жертва ведет себя нерационально, что у нее какая-то «фобия», необходимо, чтобы отвлечь внимание от того, что на самом деле переживает жертва, от агрессии, войны и злодеяний. Термин «русофобия» — это имперская стратегия, с помощью которой агрессор пытается сменить тему с агрессивной войны, развязанной им, на свои собственные чувства. Тем самым агрессор нивелирует существование и переживания тех, кто больше всего пострадал. Имперец говорит: «Только мы здесь люди. Мы настоящие жертвы. Наши оскорбленные чувства важнее жизни других людей».
Итак, преступления России будут осуждены по украинскому закону, потому что они совершаются на территории Украины, а также по международному праву. Невооруженным глазом видно, что идет агрессивная война, совершаются преступления против человечества и геноцид.
Использование слова “русофобия” в данном контексте, утверждение, что украинцы больны, а не подвергаются зверскому обращению, это колониальная риторика, и это часть более обширной практики языка ненависти. Поэтому эта сессия так важна: идея российского языка ненависти и геноцида в том, что украинцы больны болезнью под названием “русофобия” используется как аргумент для их уничтожения, наряду с аргументами о том, что они нечисть, паразиты, сатанисты и так далее.
Заявлять, что ты жертва, когда ты на самом деле агрессор – это не часть оборонительной стратегии, это часть преступления. Язык ненависти, направленный против украинцев, не часть защиты Российской Федерации или ее граждан. Это часть тех преступлений, которые российские граждане совершают на территории Украины. В этом смысле, созывая эту сессию ООН, российское государство на самом деле нашло новый способ сознаться в своих военных преступлениях. Спасибо за ваше внимание.